"Родовий відмінок": роздуми після прочитаного

От чи випадковим є те, що роман Міли Іванцової "Родовий відмінок" я прочитала саме на початку 2010-го,  поки відповісти однозначно не можу. Втім, мушу подякувати авторці твору, бо тепер зрозуміла уже напевно, що ...хочу стати мамою! І то – цьогоріч! Направду!

…Роман я починала читати, як і всі попередні книги, себто без усіляких надмірних сподівань чи намірів захопитися творчістю авторки. Узяти книжку з собою в дорогу передусім спонукало те, що мені пощастило особисто познайомитися з пані Людмилою під час презентації «Родового відмінка». Тоді мабуть усіх присутніх вразила невимушена, тепла й душевна атмосфера, багатьох захопила колекція її чавунних прасок (про що я навіть написала, скориставшись правом журналіста), відтак кожен побажав сказати авторці якнайкращі побажання і щодо просування роману, і щодо її подальших творчих досягнень, і що чекаємо наступних творів... 

Отож, знаючи, що, будучи в дорозі понад вісім годин, неодмінно захочу щось почитати, я поклала у сумку цю не таку вже й маленьку (бо вона на 300 сторінок) книжечку. Зізнаюся, мовна подача тексту мене не вельми вражала (як на мене, мова у романі проста, доступна, без усіляких складних зворотів чи «смачних» слів), проте кинути читати чомусь так і не змогла. За три дні книжку проковтнула (це враховуючи святкування, зустрічі з родичами, друзями, переїзди)… Мені дуже сподобався сюжет і його подача: коли частинка закінчується на найцікавішому й тобі кортить якнайшвидше дізнатися її продовження, а також урізноманітнення тексту діалогами, інтернет- та смс-листуваннями… Зрештою, приємно, що роман не песимістичний, не обтяжений жорстокістю, нахабством, якоюсь аморальністю, бездушністю чи то пак безбожністю, чого й так не бракує в нашому житі… Чудовий кінець! (до речі, передбачити який було важко, тому й спішила дочитати до отої останньої крапки). І, найголовніше, що найбільше запало в душу, то це загальна оповідь КРАСИВОГО, ба навіть зразкового материнства, коли між батьками й дітьми панують чудові стосунки, взаєморозуміння й повага. Відтак, повторюся, і собі так захотілося продовжити оте «нерозділиме і одвічне коло»… Дякую вам, пані Людмило за доброго порадника й дієвого спонукача!:)   

P.S. Сьогодні натрапила на інтерв'ю пані Іванцової з приводу участі її роману в конкурсі "Книга року BBC", де вона вкотре розповідає про те, що всі знайомі порівнюють її з героїнями роману, мовляв, у книзі описує своє життя. Відтак письменниця відповідає, що там не лише історії з її життя, а й багатьох знайомих жінок... Так от хочу й собі сказати, що свій власний досвід пані Іанцова зуміла чудово використати й додати до характеристик своїх героїв, їх талантів, життєвих обставин. Приміром, вона чудово вплела у сюжет історію, повязану з Францією, адже сама викладач французької мови, блискуче описувала художні картини, адже й сама малює на склі й творить петриківський розпис, описує в романі й тонкощі ландшафтного дизайну, позаяк і сама якось "круто змінила своє життя", захопившись дизайном інтер'єрів. Крім цього, є серед її героїнь і любителька фотографувати, – авторка теж аматорка цього виду мистецтва...