Сто тисяч «нічиїх» дітей. Де ж їхні мами?
«Сім’я і дім» побувала на виставці унікальних світлин дітей-сиріт, яких фотографувала відома лікар та громадський діяч Ольга Богомолець. Вона робила це під час всеукраїнського Марафону здоров’я, коли у всіх регіонах України безплатно обстежувала дітей-сиріт, аби якнайраніше виявити загрозу раку.
«СФОТОГРАФУЙТЕ, МОЖЕ, МЕНЕ ТЬОТЯ ЯКА ЗАБЕРЕ…»
– Під час обстеження сиріт на предмет меланоми у Севастополі до мене підійшла дівчинка років чотирнадцяти, – розповідає пані Ольга про авторську виставку «Державні діти, або 100 000 нічиїх». – Вона побачила кілька фотоапаратів, які ми використовували з діагностичною метою, тож несподівано попросила: «Тітонько, сфотографуйте мене! Може, мене побачить якась інша тітка й забере до себе жити». Відтоді у кожному місті, де відбувалися огляди, я фотографувала дітей, що живуть у дитячих будинках. З кількох тисяч фотографій на виставці представлено всього 160.
…Хтось солодко спить, хтось апетитно хрумає бублики, хтось плаче, грається, розмовляє… І годі притаїти отой глибокий «інтернатський» сум… Ольга Богомолець поділила фото на серії «Посмішки», «Очі», «Тихий час», «Улюблені іграшки». А ще – «Діти «Збору врожаю» – шокувальна серія фотографій дітей з алкогольним синдромом, яких зачали батьки, що перебували у стані алкогольного сп’яніння. Зі слів пані Ольги, таких дітей в Україні, на жаль, дуже багато і не лише в дитячих будинках…
– Цей «алкогольний синдром» ще називають «синдромом п’яного зачаття», – роз’яснює Ольга Богомолець – Я ж обрала французький термін – «діти збору урожаю». Цей термін з’явився кілька століть тому, коли після збору урожаю селяни влаштовували пиятики та оргії. Діти, що народжувалися через дев’ять місяців після свят, часто страждали на важкі хвороби й відставали у розвитку. У таких дітей недорозвинений мозок, себто вони не зможуть піти в нормальну школу і стати повноцінними людьми. Через батьків вони мають проблеми зі здоров’ям, які годі виправити! Бо це – генетичне порушення внаслідок токсичного впливу алкоголю. Ось так наші діти безневинно розплачуються за помилки батьків, які насправді є не помилками, а злочинами!
ПЕРЕДОРУЧЕНІ ДЕРЖАВІ ПРИ ЖИВИХ БАТЬКАХ, РОДИНАХ…
Ольга Богомолець спробувала зрозуміти проблему витоків сирітства, мовляв, мета виставки «Державні діти, або 100 000 нічиїх» – не просто звернути увагу на виховання дітей у дитячих будинках. Бо фінансування від держави та громадських організацій вони отримують достатньо. Їм не бракує матеріальних умов, у них немає головного – родини.
– От чому ці діти – нічиї? – провадить пані Ольга. – Адже більшість із них мають батьків або родичів, проте однаково передоручені державі! Нині в Україні близько ста тисяч сиріт! Із них кожен сьомий закінчує життя самогубством, кожен п’ятий стає бомжем, кожен другий скоює злочин, потрапляє за ґрати і лише… один відсоток здобуває вищу освіту! Більшість покинутих батьками дітей стає жертвами наркотиків, алкоголю, опиняється на вулиці. Де ж їхні родини?!
Лікар наголошує, що сирітство – це явище, якого не мало б бути у природі, якби вирішити, як нам зберегти цінність родини. Бо навіть якщо ці сто тисяч дітей усиновлять, то на їхньому місці з’являться нові сто тисяч нічиїх.
– Гадаю, головна причина соціального сирітства в Україні – ментальна та культурна, а не соціально-економічна. На Сході, де родинні зв’язки мають непорушні традиції, не буває так, щоб «велика родина» покинула дитину. Родини, які часом налічують кілька сотень членів, завжди приймуть осиротілого родича, виховають, дадуть освіту і, найголовніше, – сімейну підтримку. В Україні ж культура «великої сім’ї», роду, на жаль, втрачена і немає школи її відновлення. Ось чому сотні тисяч дітей, маючи численних родичів, стають сиротами. То чи варто прагнути до збільшення народжуваності за всяку ціну, якщо новонароджені діти поповнять ряди «державних»? – завершує Ольга Богомолець. – Маємо замислитися, як вилучити сирітську ментальність у нашому суспільстві та дати можливість дитині рости в повноцінній сім’ї. Родичі не мають боятися брати на себе відповідальність.
Коментар для СіДУ
Юрій ПАВЛЕНКО, Уповноважений Президента з прав дитини:
– Інтернатний заклад – це місце несвободи, як і тюрма, колонія, СІЗО. Тумбочка дитини в інтернаті нічим не відрізняється від тумбочки у дитячій колонії. Нічим не відрізняється і розпорядок дня. Єдина відмінність – це колючий дріт. Там справді діти нагодовані, одягнуті, мають стелю, але не мають головного – батьківської любові й тепла, вони не підготовлені до сімейного життя.
Жанна КУЯВА, м. Київ