Лесине кохання. Поетеса чотири роки жила у громадянському шлюбі

Напередодні 141-го дня народження славетної землячки «Сім’я і дім» завітала на гостину у її київський дім. Як жилося Лесі Українці у столичній найманій квартирі, навіщо приховувала свій чотирирічний громадянський шлюб від батьків, чому вранці пила хіба холодну каву, а також чи справді її матір Олена Пчілка була «залізною», ненависною тещею-свекрухою, – розповіла читачам «Сім’ї і дому» старший науковий співробітник Музею Лесі Українки Оксана КОНСТАНТИНІВСЬКА.

ЛЕСЯ ПИСАЛА ВНОЧІ – ЗРАНКУ ЛЮБИЛА ПОСПАТИ

– У цьому будинку родина оселилася 1899 року, коли Лесин батько, цивільний генерал, колишній статський радник, отримав у Києві посаду чиновника з особливих доручень при київському генерал-губернаторові. Тому ціле десятиліття життя і творчість Лесі Українки пов'язані з квартирою на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, 97, – пані Оксана веде до меморіальної частини музею. У ній відтворено інтер'єри вітальні, їдальні, кімнат Олени Пчілки та Лесі Українки. – Це помешкання Косачі винаймали, їхніми сусідами були старі друзі – родини Лисенків, Старицьких та Кониських. Неподалік від дому жив і Михайло Грушевський. Цей куточок Києва називали українським Парнасом.

 У просторій вітальні – портрети господарів, Тараса Шевченка, а в чорній рамі – Лесиного старшого брата Михайла, улюбленця матері Олени Пчілки. Великий гарнітур із м'яких меблів оздоблений темно-червоним оксамитом, долі – кавказький килим. Чималий стіл, довкола якого збиралися родичі, друзі, тут звучала музика, читали вірші. Кам'яна ваза, яку Леся привезла з Єгипту, між вікнами – велике дзеркало у красивій різьбленій рамі зі столиком, піаніно, поруч – етажерка з нотами.

– Леся в дитинстві мріяла стати піаністкою, – каже екскурсовод, уточнивши, що всі кімнати в музеї облаштовано за детальними описами у листах сестри Лесі Українки Ісидори. – Вчилася музики лише одну зиму, але добре грала на фортепіано, імпровізувала. Проте малою застудила руки й ноги, мала туберкульоз кісток. Про кар'єру музиканта довелося забути, хоча Леся вважала, що піаністка з неї могла вийти краща, ніж поетеса.

 Стиль їдальні – відмінний від вітальні, яка є типовою дворянською. А тут – домоткані полтавські килими, плахти… Позаяк Олена Пчілка, яка більше зреалізувалася як етнограф, стала першою жінкою-академіком в Україні, найавторитетнішим знавцем української вишивки, сама декорувала інтер’єри. Яскраві жовті шпалери, столовий стіл, буфет із срібним посудом чоловіка Лесі Українки Климентія Квітки. Маленький креденс і, звісно ж, самовар, що належав близькому другові Косачів, художникові Фотію Красицькому, внучатому племіннику Тараса Шевченка по сестрі Катерині. Він товаришував із Лесею, тож написав портрет її тридцятитрьохрічної та сестер.

– А в Лесиній кімнаті завше було галасливо! – заходимо до наступних Косачівських покоїв. – Як відомо, у самої Лесі дітей не було, та вона дуже любила племінників, дітей брата Михайла та молодшої сестри Ольги. Навіть якщо працювала, а діти прибігали до неї в кімнату, кидала все, приділяла малим увагу, – каже пані Оксана. Тим часом в очі насамперед впадає робочий стіл поетеси, обклеєний зеленим сукном, з поличкою, шухлядами та вигнутими ніжками. – Тут вона пише «Як я люблю оці години праці» та інтимну лірику, присвячену Сергієві Мержинському. Тут вона отримує звістку про його хворобу, їде до Мінська, звідки сюди ж і повертається.

У Лесиній кімнаті не було шпалер, просто побілені стіни – таке мала побажання. Репродукція «Мадонни» – подарунок Сергія. На прохання доньки батько замовив диван без спинки, лише з двома пружинними валиками під голову й ноги. На стіні портрет Михайла Драгоманова, кумира тодішньої молоді, видатного українського вченого, громадського діяча, дядька Лесі Українки. На журнальному столику зразок вишивки, який виготовила Леся. А ще полтавський килимок, її власна тканка з Волині, єгипетські сувеніри, гербарії і валіза, яка свідчить про мандрівне життя письменниці.

– У кімнаті завше було темно, бо завіси тут темно-сині, – веде далі екскурсовод. – Леся працювала вночі, зранку любила поспати. Коли жила в Європі, завше пила холодну каву, бо там встають раніше, а поки Леся вибереться, кава охолоне.

«МАМА ЗАТУЛЯЛАСЯ ГАЗЕТОЮ, КОЛИ КВІТКА ПРОХОДИВ ПОВЗ…»

 Подейкують, Олена Пчілка не сприймала ні невісток, ні зятів. Проте, зі слів Оксани Константинівської, коли ненька бачила, що її дитину по-справжньому кохають, як от Кривинюк любив Ольгу, то вона підтримувала його у найважчі часи. Навіть частину Лесиного приданого віддала під заставу, аби витягнути з тюрми Оксаниного коханого, коли вони ще навіть не були одружені. А як помічала, що до її дитини приділяють менше уваги, тоді була немилосердною.

– Так на початках не любила Пчілка Климентія Квітку, молодшого на дев’ять років за Лесю, – ділиться пані Оксана. – Знаємо, що Леся свідомо пішла на жертву, поїхавши до вмираючого Мержинського. По його смерті відбувся злам не лише в особистому житті поетеси, а й у творчому: вона переходить до написання драматичних поем. Під час подорожі до Чернівців, її супроводжує студент Климентій Квітка, що вчиться на юриста, але збирав народні мелодії. Тоді Леся вельми потребувала чоловічого плеча і після спільних поїздок вони вже не уявляли життя порізно. Дехто каже, що це була дружба, інші називають Квітку Лесиним секретарем. Однак між ними були теплі стосунки…

 Екскурсовод каже, що Лесина мама могла затулити обличчя газетою, коли Квітка проходив повз. Писала доньці: «Відправляй його геть!» Чи не тому перші чотири роки Леся з Климентієм жили у Криму в громадянському шлюбі, не оформлюючи стосунки. «Чи поряд живете, в одній кімнаті?» – запитувала ненька Лесю. «Ні, в окремих квартирах живемо!», – звітувала донька. Але згодом теща із зятем стали разом працювати в академії наук, до того ж жінка побачила, як добре ставиться до доньки її обранець, відтак заспокоїлася.

 – Згодом, на вимогу матері, молоді повінчалися, – продовжує пані Оксана. – Леся не оформлювала стосунки через православні обряди. І хоча чоловік казав про неї, що вона справжня християнка, та це у філософському розумінні. Православною Лесю назвати годі, до релігії вона ставилася як науковець та історик. До речі, у Києві зберігся Вознесенський храм, де 1907-го брали шлюб Леся Українка і Климент Квітка. Навіть закордонний паспорт, що теж є у музеї, оформлено на ім’я Лариси Квітки.    

 Леся Українка з Климентієм Квіткою прожили у парі десять років. Дружина-письменниця господарки не вела, смаколиків не виготовляла, про все найпотрібніше дбала служниця. Щоправда, Леся вельми переймалася здоров’ям чоловіка, який теж хворів на туберкульоз, огороджувала його від неприємних звісток, усіляких переживань.

 – Вищою над Квіткою була вона у цих стосунках, – завершує Оксана Константинівська. – Вона знає, як живуть інші сім’ї, але й чоловіка підтягує до свого рівня. Коли ще в молодості у неї був закоханий Максим Славінський і якому так раділа мама, Леся вирішила: «Він гарний, здоровий, то щоб я не була для нього тягарем». Оцей материнський інстинкт, можливо, проявляла у чоловіках…

***Родина Косачів була великою – шестеро дітей. Михайло, старший брат Лесі, вивчився на фізика, викладав у Харківському університеті. Він рано помер (у 34 роки) і це стало справжнім потрясінням для матері Олени Пчілки. Сестра Ольга стала лікарем на Катеринославщині. Оксана – інженером, працювала у Празі в Центрі української еміграції перекладачем. Ісидора та Микола за фахом агрономи.

Михайло Кривинюк, син Лесиної сестри Ольги Косач-Кривинюк, через звинувачення у «справі СВУ» втік до Росії у Свердловськ. Одружився з лікаркою, також донькою репресованого. Родина мала трьох дітей. Наймолодша сестра – Марія, за фахом біолог, три роки тому приїздила до Києва зі своїм сином Михайликом (усіх хлопчиків у роду називають Михайлами або Василями).

Онуки рідних Лесиних сестер Ісидори Борисової та Оксани Шимановської вперше зустрілися у Музеї 2003-го. Ольга Петрова-Лутон приїхала з Америки, а Роберто Гааб – зі Швейцарії.