Те, чого не вміє лікар, зробить баба Ганна?

Те, чого не вміє лікар, зробить баба Ганна, або Як і чому українці лякали та зневажали хвороби  

 Етнолог Ірина Ігнатенко уже відома читачам «Сім’ї і дому»: не так давно у публікації «Якщо на Благовіщення чоловік та жінка кохатимуться, у них народиться сліпе дитя» вона ділилася дослідженнями на табуйовану донині тему жіночого тіла в українській культурі. Тепер же презентує чергове дітище, задля якого об’їздила з експедиціями 108 сіл Рівненщини, Житомирщини, Київщини й поспілкувалася із понад трьома сотнями знахарок.

«Народна медицина українців Середнього Полісся: традиції та сучасність» – так називається найновіша робота Ірини Ігнатенко. Цікаво, що всупереч «науковому» підходу до всіляких «нетутешніх» речей, вона взялася досліджувати народну магію, бо і сама є внучкою… знахарки.    

 – Так, я походжу зі знахарського роду, – інтригує. – Мої бабуся і прабабуся були спадковими поліськими знахарками. На мій світогляд дуже вплинула саме бабуся Ганна: малою, коли я приїжджала на Житомирщину, то мала змогу спостерігати, як вона приймала людей. Здається, не було жодної ірраціональної (магічної) хвороби, якої вона не вміла лікувати: викачувала ляк, вишіптувала підвій, виливала данє, спалювала рожу, ставила золотнік, виливала волос… Її добре знали не лише у навколишніх селах, приїжджали навіть із Києва. Щодня бабуся приймала від п’яти до десяти осіб. Вона прожила 83 роки, зазнала багато бід, але виховала п'ятьох дітей і залишилася доброю, щирою та відкритою людиною. 

 «КОЛИ ЗНЕВАЖАЄШ ХВОРОБУ, ВОНА ОБРАЖАЄТЬСЯ І ЙДЕ»

 Ірина Ігнатенко годинами може розповідати про відмінність знахарів від чаклунів, наслані, зроблені, підкинуті хвороби, про те, як позбутися поробленого і як від нього вберегтися. Цікаво, що людей, які мають надприродні здібності, в народі поділяють на два типи: знахарів, які лікують, та чаклунів, які завдають шкоди.

 – На Поліссі знахарками були переважно жінки, – ділиться дослідженнями пані Ірина. – А чоловіки-знахарі – такі собі сірі кардинали української магії. Кількісно їх було менше, але саме вони головували й були наділені більшою силою, ніж жінки. Приміром, те, що поробив знахар, відробити було дуже важко. Крім цього, чоловіки могли знахарувати у будь-якому віці, а жінки – лише коли наставав клімакс.

 Пані Ірина розповідає, що зазвичай магічні знання поліщуки передавали з роду в рід. Якщо ж навчитися шептати хотів хтось чужий, то він мусив запам'ятати текст із першого разу. Такою була головна умова передачі знань.  

 Дослідниця поділилася деякими практичними порадами. Приміром, для того, аби вивести на очі ячмінь, треба взяти червоне полотно, лляне пасмо, свічку та ніж. Червону шматинку покласти на уражене тіло, з лляного пасма зробити дев’ять пасем-кручеників і підпалити їх, промовляючи певні слова. Етнограф додає, що коли в людини з’являвся ячмінь, їй наставляли дулю. Бо один зі способів лікування є налякати або зневажити хворобу.

– У народі вважали, що коли тичеш дулю, то зневажуєш, принижуєш хворобу, тому вона образиться і піде, – прокоментувала пані Ірина.

 Так само лікували й чорну хворобу. Під час припадку хворого накривали чорною шматинкою, знімали з нього сорочку й сідали на тіло голим задом, приказуючи: «Яка гостя, така й честь». Вважали, що опісля напади не повторюватимуться, адже злий дух образиться на таку зневагу й піде.

 Проти раку на Поліссі вважали ефективною отруту вужів. Вужа кидали в банку з самогоном, йому пекло, тож він крутився й випускав отруту. Настоянку пили по ложечці, вона виліковувала. Так само отруйні мухомори замочували у спирті і розтирали ним хворі суглоби.  

 ЯК НА ХЛІБНІЙ ЛОПАТІ ПЕРЕПІКАЛИ ДІТЕЙ

Зі слів пані Ігнатенко, у знахарстві поліщуки використовували багато предметів побуту.   

– Коли дитина хворіла, її саджали на лопату й засовували у незапалену піч, – дивує. – Як у казці про Івасика Телесика. Ішлося про перенародження або народження вдруге: піч символізувала жіноче лоно.  

 Ще один із цікавих методів лікування – викачування яйцем. Пані Ірина ділиться своїм досвідом, бо баба Ганна робила з нею це «регулярно».

 – Яйцем викачували з голови до ніг, виганяли хворобу, – деталізує дослідниця. – Від цього розслабляєшся і добре почуваєшся. Згодом яйце розбивали у стакан із водою та «встановлювали діагноз». Дуже погано, якщо жовток пристав до дна, тоді вважали, що людину вже нічим не врятуєш… 

 Не менші цікава методика – виливання на віск. Її використовували при ускладнених хворобах. Бабуся пані Ірини ставила миску з водою хворому на голову й туди виливала розтоплений віск. Застигаючи, він виводив різні фігури, за якими діагностували недугу.

 – Не менш важливим у народній медицині є лікування словом, – додає Ірина Ігнатенко. – Зокрема, замовляннями хворобу або виганяли – «тут тобі не стояти», «тут тобі не бувати», або запрошували в інше місце – «іди на ліси, там тобі будуть наїдки-напитки».  

УБЕРЕГТИСЯ ВІД ВРОКІВ ДОПОМОЖЕ… МІЗИНЕЦЬ

 – Коли ви збираєтеся на велику сільську гулянку, добре знати один метод запобігання врокам, –  каже етнолог. – На таких зібраннях не обходиться без людини, яка знає, щось хоче тобі втяти. Зазвичай роблять на горілку, тож аби не випити її, покладіть під чарку мізинчик. Тоді можна сміливо пити. І якщо вам дійсно пороблено, то ця чарка розлетиться просто в руках.

 На завершення Ірина Ігнатенко поділилася своїми спостереженнями та засторогами, зауваживши: нині величезна проблема у тому, що є багато шарлатанів.

 – Раніше, коли суспільство було закритим, люди в селі знали, що та чи та жінка справді помічна, – каже вона. – Тепер усе по-іншому. Доволі часто народні лікарі, жінки 60-80 років, поповнюють свої знання за допомогою друкованих джерел. Було, запитувала: «Де ви цього навчилися?» Вони ж виносять підшивки журналів «Бабушка», «Помоги себе сам» тощо.  

 Пані Ірина розповіла історію, яку почула від однієї знахарки. Мовляв, одна жінка вирішила навчитися чорної магії. Вирішила проекспериментувати на чоловікові. То так його скалічила, що мала й хату продавати, аби врятувати, так він занедужав.

 – Люди довіряють написаному в журналах і газетах, у них немає перестороги, що це може нашкодити, – завершує Ірина Ігнатенко. – А до всього треба мати здібності. До магії зоклема.

Жанна КУЯВА, м.Київ, газета "Сім'я і дім"