Римма ЗЮБІНА: «Роль мами – найпрекрасніша з усіх!»
23 серпня талановита актриса, красива жінка, чудова людина й надзвичайно приємна у спілкуванні Римма Зюбіна відзначила 40-річчя. Напередодні ювілею СіД зустрівся з нею і розпитав про найцікавіше, що відбулося за ці роки, та найсокровенніші мрії…
Вона зіграла понад сорок ролей на театральній сцені, майже шістдесят (!) – у кіно. Упродовж двадцяти творчих років поставала перед глядачами гоголівською панночкою з повісті «Вій», Офелією з «Гамлета», Сонею із чеховського «Дяді Вані», Русалонькою з казки Андерсена та в багатьох інших образах… А ще вона – офіціантка Роза у нині популярному серіалі «Доярка з Хацапетівки», дотепна косметолог Ліля у «Жіночій інтуїції» і навіть п’яничка Горохова з мелодраматичного детективу «Пані Удача».
Римму Зюбіну називають однією з найяскравіших і найуспішніших українських актрис. Її талант двічі оцінений найвищою нагородою у театральному мистецтві – «Київська пектораль», а щодо кіно… У кіно вона ще чекає на свою найкращу роль. Чого не скажеш про інші, чи не найважливіші у житті жінки ролі: матері та дружини. Актриса виховує дванадцятилітнього сина Даниїла і є дружиною головного режисера столичного Молодого театру Станіслава Мойсеєва. Тож і в цих амплуа у неї є чому повчитися!
«НЕНАВИДЖУ СЕБЕ У СТАНІ НЕЛЮБОВІ»
– Риммо, відкрию секрет нашим читачам: ви не святкуватимете свого дня народження, навіть вимкнете телефони, аби не відповідати на дзвінки. Що це означає: не хочете чути лукавих слів на свою адресу, чи вам просто не подобається ця кругла дата?
– Ні, я не боюся лукавих слів. Можливо, багато в чому у житті ще не розуміюся, але відрізнити щирі слова від нещирих уже навчилася. Мене ж не може любити весь світ… Я просто схиляюся до наших традицій: вважають, що саме сорок років не варто відзначати.
– А яку роль у вашому житті відіграє любов?
– О, любов – це дуже важливо для мене! Коли я сердита, тобто не випромінюю любові, то це зруйнований день! Тоді я в такій дисгармонії! Просто руйную себе… Дуже не люблю себе у стані нелюбові.
– Як гадаєте, які подарунки вам підготують син і чоловік?
– Син завше запитує, що мені подарувати, а я йому відповідаю: добру поведінку. (Сміється, – Ж.К). Я дуже люблю подарунки, зроблені власноруч. Зберігаю всі листівочки, які мені підписує син, чи й інші дітки… Насправді Данько вже сам заробляє гроші, він знімається у кіно, озвучує мультфільми, але я його привчаю, що матеріальне – неважливе. Нині, коли духовні цінності переростають у матеріальні, – це ж нещастя! Тому не втомлююся спілкуватися з ним на цю тему. Моя дитина в школу їздить тролейбусом, хоч маємо вдома два авто, знає, скільки грошей може витратити за день. А ще знає, що є речі, які не купиш за гроші. Він хлопчик філософського спрямування… А щодо подарунка від чоловіка… Знаєте, за 17 спільних років усе, що можна, ми одне одному подарували. Я йому на ювілей презентувала папугу Марчелло. Але через два роки він вилетів у вікно і не повернувся. Тому цьогоріч я замовила собі пташечку. А ще ми поїдемо гоголівськими місцями. Західну Україну я знаю добре: часто буваю у Львові, Чернівцях, Івано-Франківську і в Луцьку (мій свекор звідти родом), а от Полтавщини не бачила… Ми сім’єю багато мандруємо машиною, тож поїдемо у Миргород, Сорочинці, Полтаву. Матеріальні подарунки мені нецікаві...
«У ТЕАТРІ ЗВЕРТАЮСЯ ДО ЧОЛОВІКА: «СТАНІСЛАВЕ АНАТОЛІЙОВИЧУ!»
– Ваша подруга, актриса Ірма Вітовська, якось сказала, що «зіркам треба тримати родину в тіні, щоб було де сховатися». Ваша ж сім’я постійно на виду, адже ви з чоловіком працюєте в одному театрі. Вдається не впускати сторонніх у сімейне гніздечко?
– Робота – це робота. У театрі я звертаюся до чоловіка: «Станіславе Анатолійовичу», і жодних сімейних питань на людях ми не розв’язуємо. Чоловік у мене привабливий зусібіч: квартира, дача, машина, тож охочих відчути, що в сім’ї якісь негаразди, багато. Насправді мені некомфортно працювати у театрі, де чоловік головний режисер. Бо я відкрита і не завжди готова контролювати себе, приховувати емоції. У житті не вмію грати. Якось хотіла піти з театру, але дуже люблю працювати з Мойсеєвим як із режисером. Попри те, що мені, актрисі-дружині, він багато не додає, вважає, що маю розуміти його з-пів слова…
– То на чому базується міцність ваших родинних стосунків?
– Мій чоловік такий, що у нього не перестаєш закохуватися. Але всяке буває… Утім хай які у нас стосунки, Станіслава годі не поважати. Я не дозволяю речей, які могли б скомпрометувати мене, адже я дуже поважаю цю людину…
– А як щодо нього?
– Ой, чоловіча душа – темний ліс! (Сміється, – Ж.К). Станіслав – мій перший театральний режисер, він багато чого мені радив, сформував смак на деякі речі… Але вдома на мене теж не можна давити, критикувати… У нас, якщо й знаходяться приводи посперечатися, то через різні підходи до виховання дитини. Знаєте, для того, щоб зберегти сім’ю, хай скільки дітей народилося, хай як ви їм потрібні, обов’язково мусите знаходити час відпочивати лише вдвох. Коли Данькові виповнилося три, було тяжко, ми з чоловіком таки поїхали відпочивати. І от ми сиділи в ресторанчику, романтика, а він каже: «О, ти знов на мене дивишся, як колись». Ці моменти дуже важливі…
– Часто через зайнятість батьків акторські діти самотні, шукають розради на вулиці... Ви достатньо часу приділяєте синові?
– Так, у цьому плані у нас усе гаразд. Хіба не люблю себе за свою емоційність. А син теж загорається, як сірник… Проте ми однаково знаходимо спільну мову, я вчу його: не важливо, ким ти станеш, а важливо, яким ти станеш. Не хочу, щоб син був актором. Бо в Україні не існує хорошої театральної школи, а на самих здібностях не виїдеш. До того ж наша молодь має комплекс другорядності, невпевненості у собі. Це дуже прикро… Як на мене, хлопець має відбутися. Нехай стане будівельником, сантехніком, продюсером, але класним! В Україні, щоб стати багатим, треба переступати через дружбу, зрада та обман – нормальні речі в наших реаліях. Але хай там що, треба, щоб твоя совість була чистою.
«МЕНІ НЕМА ЧИМ ПИШАТИСЯ У КІНО…»
– Риммо, ваші театральні ролі помітні, яскраві, добре оцінені. А в кіно, видається, ви можете зіграти набагато сильніші образи… Як оцінюєте свою кіношну діяльність?
– До всіх своїх кіноролей я ставлюся тверезо. Мені нема там чим пишатися, те, що роблю, все менше цікавить. От хіба колись вдало потрапила у серіал «Пані Удача» московської режисерки Марини Мигунової, яка навіть приходила на україномовну виставу, щоб мене побачити. Уявити, що український актор – у головній ролі російського кіно неможливо, адже українського ми не знімаємо, а все решта – російського виробництва і саме росіяни розставляють акценти. Для мене ніколи головними не були гонорари, лише роль: кого гратиму, чи зможу змінитися, перевтілитися. Я дуже люблю бути різною…
– Про що мріє Римма Зюбіна? У яких нових ролях побачимо її найближчим часом?
– У кіно я дуже хотіла б зіграти щось драматичне, на кшталт Соні у «Дяді Вані». А якщо говорити про новий театральний сезон… Ой, я так мрію народити дитину! Бо роль мами – найпрекрасніша з усіх!
Жанна Куява, газета "Сім'я і дім"