Про Папу, який любив солодощі, футбол, молодь та вівторки…

З величезним задоволенням прочитала книжку про буденне життя Іоанна Павла ІІ. Тепер знаю, як виглядав звичайний день Святійшого отця у Ватикані, що його розчулювало, що смішило, про що розмовляв із впливовими політиками, кому сповідався, які книжки читав, які пісні любив співати, як зустрічав Новий рік і чому любив вівторки… 

Як відомо, у Києві книгу-розповідь "Вівторки любив найбільше" презентував сам її автор, теперішній архієпископ і Митрополит Львова Мечислав Мокшицький, теж поляк. Він дев’ять років був особистим секретарем Іоана Павла ІІ. Як нині каже, жив у тіні святості, а святість зверталася до нього: "Мєцю". Тож нині має що сказати…            

…про першу зустріч. «ПОВОДИВСЯ ТАК, НІБИ ПАПОЮ БУВ ЗАВЖДИ»

– Коли Папою обрали чужоземця, навіть близькі сумнівалися: чи впорається з поставленими завданням. А він із першої миті дивує: поводиться так, ніби Папою був завжди.З перших днів Іоан Павло ІІ поводився цілком природно, не переймався манерами та етикетом. 

«У світі для того існує терпеливість, щоб видобувати з нас любов», – казав за життя Іоан Павло ІІ і жив за цим принципом. Він без зволікання пробачив людині, яка вчинила замах на його життя: стріляла в нього. У неділю під час молитви сказав: «Молюся за брата, який мене поранив, та якому я щиро пробачив». 

 Іоан Павло ІІ завжди був дуже уважним до людей, цікавився їхніми справами, підтримував, поважав, а головне – завжди вислуховував. Дбав, аби не потрактувати когось поверхнево, особливу увагу приділяв хворим та самотнім. 

Першою моєю думкою про Папу була така, що це людина внутрішньо міцна і зосереджена. Любив слухати інших. Пам’ятаю вечерю перед захистом моєї докторської праці, благословив мене і сказав «Бажаю удачі, надіюсь, що все буде добре». Це додало відваги. Також запам’яталися слова, що прозвучали під час аудієнції паломників з Лівану. Коли у зв’язку з поганою організацією зустрічі до зали увійшло не двадцять, а п’ятсот ліванців, на запропоновану можливість вийти через інші двері він відповів: «Я не втікатиму від них». Це ілюструвало, наскільки Святійший отець був небайдужим до людей. Був близький, делікатний і ставився до всіх з повагою. Він також підтримував контакт зі своїми колишніми студентами, запрошував їх до себе на свята, пам’ятав імена їх дітей та онуків… 

  «Хотів, щоб на рай заслуговували усі, в тому числі й ті, що заблукали. У двохтисячному році прийняв на аудієнцію повію, – розповідаєархієпископ у книзі. – Папа погладив її по голові, за що дехто його критикував. Хотів показати світові, що жодна людина не призначена жити в гріху, а отже, на загибель, що кожна людина може змінитися, прийти до Христа і розпочати нове життя… Святійший отець дуже любив молодь. Стільки разів казав, що вона є надією світу і його надією».    

…про щоденність. «ПЕРЕД СНОМ СТАВАВ БІЛЯ ВІКНА І БЛАГОСЛОВЛЯВ СВІТ»

– Папа був генієм і водночас простою людиною, до того ж, дуже працьовитою. Навіть в останні дні життя його день був переповнений роботою, попри те, що найпростіші рухи і справи забирали в нього багато часу. Всі тексти писав сам, від руки. А ще його оточення жартувало, що книги – це наркотики Папи. Бо він не пройшов байдуже біля жодної. Йоан Павло ІІ захоплювався книгами. Не минало й дня, щоб він не виділяв кілька годин для читання. І перед сном читав. Це були щонайрізноманітніші книжки – художня література, богословська і поезія. Якщо вся книга його не цікавила, то він принаймні гортав її, щоб ознайомитись. А як уже не міг читати сам, то просив про це мене й сестру.  

Папа любив прості молитви. Ввечері при згашеному світлі перед тим, які іти спати, ставав біля вікна і благословляв світ.

 «Святійший отець любив тримати відчиненим вікно у кабінеті. Навіть тоді, коли було холодно. І на столі завжди стояли квіти. Різні. Зазвичай малі і скромні. Навесні, наприклад, конвалії… Любив спостерігати за сходом сонця. Через це прокидався о п’ятій годині, п'ятнадцять хвилин. Сніданки завжди були традиційні, польські. Їв усе, ніколи не вередував, ніколи нічого не відставляв. Але солодощі любив найбільше… Святійший отець ніколи не плакав, але кілька разів бачив його насправді зворушеним, зі сльозами на очах. Власне тоді, коли співав патріотичні пісні. Був великим патріотом. Любив Польщу і сильно за нею сумував. За вечерею Папа завжди переглядав головні новини дня у польських вістях…»  

…про сміх до сліз. «МАВ ЧУДОВЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ»

 – Зазвичай Іоан Павло ІІ був серйозний та врівноважений. Проте деякі ситуації його смішили. Пам’ятаю, у Велику суботу під час хрещення катехуменів один із них замість похилити голову перед мискою зі свяченою водою, котрою Папа мав полити йому скроні, занурив цілу голову в хрестильницю. Тоді Святійшому отцеві важко було стриматись від сміху. Я подумав, що Папа плаче від зворушення, а насправді він сміявся. Папа мав чудове почуття гумору. Якось у Польщі він послизнувся у ванній кімнаті і розбив чоло. Були необхідні шви. Лікар хотів якнайделікатніше накласти повязку, але хвилювався, наклеїв пластир раз, другий і щоразу перепрошував. На що Святійший отець почав розповідати: «Був такий Ясь, який постійно жартував і казав мамі: «Перепрошую», а матуся йому: Ти, Ясю, не перепрошуй, а таки виправся». Ми тішилися, що, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, Папу не полишало почуття гумору.

«Не присвячував цьому багато часу, але треба визнати, що завжди цікавився футболом, запитував про результати матчів. Не було таємницею, що його улюбленою командою була «Краковія».

Не любив нове взуття і носив старе настільки довго, наскільки міг. Іноді вже навіть телебачення звертало увагу на те, що Святійший отець має подерті черевики, але завжди були труднощі з їхньою заміною…»

…про вівторки. «СИДІЛИ БІЛЯ БАГАТТЯ ПРОСТО НЕБА, ЇЛИ З ПЛАСТИКОВИХ ТАРІЛОК…»

– Іоан Павло ІІ мав час і на відпочинок. Вівторок був вільний від праці днем, коли не мав офіційних аудієнцій, урочистостей, а міг присвятити цей день спілкуванню з Богом, природою та людьми. Раз на місяць Папа виїжджав за межі Риму. Вранці після сніданку в товаристві одного або двох секретарів і ще когось вирушав у дорогу. Місце завжди обирали співробітники Папської жандармерії. Їхні дружини готували обід. Ми приїжджали на місце і йшли відразу на прогулянку, а вони розкладали стіл і туристичні стільці. Ми їли з пластикових тарілок під відкритим небом, розкладали табір. Після обіду Папа молився і читав якусь книжку, або писав, чи працював над якимось документом. Іноді ввечері жандарми розпалювали вогнище. Ці табори завершувались на скаутський манер – ми сиділи біля вогнища, згадували минуле, співали – це були чудові хвилини, які дуже подобалися Святійшому отцеві...

«Я був дуже здивований, коли в перший рік мого служіння надійшло 6 грудня. Одна з сестер прийшла перевдягнена у Святого Миколая. Були теж і янголята, ну і подарунки для кожного. Святійший отець це дуже любив. Це була радісна папська традиція. Сестри організовували Миколайки щороку. Знали, наскільки щиро їх любив Папа. Щиро сміявся, коли отримував від святого Миколая подарунок: солодощі, іноді, фрукти, також пам’ятаю якийсь шарфик, рукавички…» 

Газета "Сім'я і дім"