Наталя Валевська про чоловіка й продюсера: «Не знаю, за які заслуги мені Бог послав Володю»
Цьогоріч співачка Наталія Валевська святкує десятиліття творчої діяльності. А ще разом із чоловіком та продюсером Володимиром Пригладь вона відзначає десятиліття спільного сімейного життя – трояндове весілля. Якими були ці роки, яку зі своїх перемог вважає найбільшою і що допомагає їй не зійти з дороги непростого, часто безжального шоу-бізнесового життя? Володарка дивовижного голосу, а також премії «Кришталевий мікрофон» у номінації «Народне визнання року», «Золотої зірки» Алли Пугачової та Ордену Святого Станіслава в ексклюзивному інтерв’ю ділиться сокровенним…
«КОПНЯК» МИКОЛИ МОЗГОВОГО ДОБРЯЧЕ ПРОСТИМУЛЮВАВ»
– Наталю, то яким було це десятиліття? Що згадуєш із невимовною радістю, а які періоди дотепер колють, ніби шпичаки?
– Влучне запитання, бо якраз шоу-бізнес порівняла б із такою собі екзотичною квіткою, яку всі хочуть вхопити, та не всім це вдається. Має та квітка прекрасну оболонку, але наближаючись до неї, ти зіштовхуєшся з колючками, і для того, щоб дістатися її верхівки, треба пройти непростий шлях. Але є такі люди, наче броненосці, і їм легко те зробити. А є тендітні, ранимі, які від першого уколу опускають руки й повертаються до того «городу», який знайомий та комфортний. За ці десять років по-всякому було. Але не знаю, за які такі заслуги мені Бог послав Володю, і він був отим броненосцем, який захищав і прокладав мені шлях.
– Отже, точкою відліку твого творчого десятиліття стало здобуття 2003 року II премії на Міжнародному конкурсі естрадної пісні ім. Володимира Івасюка…
– Так. А далі з радістю пригадую переможне гран-прі на престижному Міжнародному конкурсі «Ялта-2004» у рамках телефестивалю «Море друзів». 2005-й подарував мені перемогу у телевізійному проекті «Шанс» і III премію на Міжнародному пісенному фестивалі «Слов’янський базар» у Вітебську. Згодом виборола I премію на Міжнародному конкурсі «Алла шукає таланти», де мене високо оцінила сама Примадонна… Знаєш, після конкурсу Івасюка мене охопило маленьке зазнайство…
– О, і зіркова хвороба була?
– Так, було трохи. Але того ж року я вилетіла з першого туру конкурсу «Море друзів», а гадала, що коли виграла в одному солідному конкурсі, то й у другому вдасться. А нічого подібного! Це ж був конкурс Миколи Мозгового, і він мені сказав: «Ти – моя землячка, маєш бути на голову вища за всіх! А ти заспівала, як усі». Той його «копняк» добряче мене простимулював. І через рік я приїхала знову, зірку відіслала десь далеко в небо, і виборола гран-прі. То правда: без падінь немає перемог.
«ЯКЩО ТИ БЕЗ БОГА, ТВОЄ ЖИТТЯ ПОРОЖНЄ»
– У своїх інтерв’ю ти дуже часто згадуєш про Бога, про те, що саме Він багато в чому тобі допомагає. Неформатно, як для поведінки зірки шоу-бізу, чи ти так не вважаєш?
– А я взагалі неформат. Я – це я. Така, як мене створили мама з татом. Минув той час, коли підлаштовувалася під якихось людей, під якісь ситуації. Тепер живу, дихаю, працюю з насолодою та відкритістю. Вільна у своїй поведінці, висловлюваннях, творчості. Це кайф – так жити.
А Бог мені справді завжди допомагає. Можу розповісти багато чудес, які зі мною сталися. Якщо ти без Бога, твоє життя порожнє. Не можна мене назвати зразковою вірянкою, бо шоу-бізнес і ревний християнин – дещо непоєднувані речі. Але якщо не намагатися дотримуватися бодай заповідей Божий, то взагалі можна втратити себе.
– Так само часто ти згадуєш про свого чоловіка. Якось сказала навіть, що без Володі не досягла б того, що маєш… Дуже сміливе зізнання як для популярної співачки. Ніколи не боялася, що чоловік запишається?
– Ні, бо в нього не такий характер. Протягом перших років у шоу-бізнесі я була депресивною, слабодухою, сором’язливою дівчинкою з провінції, яка не вміла за себе постояти. Коли ми з Володею тільки-но зустрічалися, він запитав, чому я не записую авторські пісні. Відповіла, що не маю за що. Він сказав: «Я допоможу». А я йому: «Не кажи, а роби». Просто натоді мені вже набридли всілякі обіцянки. А його ця фраза зачепила, і Володя почав діяти. Ота його нереальна підтримка, справжнє чоловіче мужнє плече дали можливість досягти всього, що маю. Добре, що ми зустріли одне одного.
– Зазвичай на трояндове весілля дарують троянди, а тобі Володя презентував коня, якщо не помиляюся…
– Так, арабського скакуна із кличкою Візантієць. Володя знає, що вразити мене непросто. Зізнаюся: особливої радості від якихось дорогих, навіть брендових речей чи прикрас уже не відчуваю. Я останнім часом скиглила, що хочу то котеня, то собаку, то хоча б рибки… Щось живе, аби його цьомати й гладити.
– А про батьківство ще не думаєте?
– Дасть Бог, відсвяткуємо десятиріччя творчої діяльності і вже перейдемо до головного свого призначення. Ми готові до нього на тисячу відсотків.
Розмовляла Жанна КУЯВА, м.Київ, газета «Сім’я і дім»