Між нами, дівчатами, або Зібралися якось Міла Іванцова і Галина Вдовиченко
...Ми звикли читати про наших літераторів хіба серйозні статті, розмовляти з ними на важливі теми, обговорювати небайдуже, наболіле... Однак, як і всі ми, вони теж люблять повеселитися-пожартувати... Напередодні новорічних свят надумалося мені порушити табу й запитати в улюблених письменниць дещо несподіване…
1. За китайським календарем прийдешній 2011-й – рік Кролика. Астрологи кажуть, що ця істота – боягузлива, нерішуча, педантична, не терпить безладу і водночас романтична… Ви ж у нас – Кабан (Галина Вдовиченко) і Щур (Міла Іванцова). Є щось збіжного між вами і цими тваринами?:)
Іванцова – "ховрашок":
– Я себе із щурем не порівнюю. І загалом щурів побоююся, бо, як мала вдома маленького щурика, то так почувалася, наче він тебе вивчає, а не ти його. У мене з дитинства були ховрашки. То, мабуть,я ховрашок. Я нічна людина. Мені холодно, хочеться заритися, заховатися, не висовуватися до весни... Але діти кажуть, що я більше на мавпочку схожа:)
Вдовиченко – "вовчиця":
– Про кабана розповідати? Чи про свиню?:) Після того, як вийшов роман "Тамдевін", я маю навколо стільки вовків! Мені дарують і картини з їх зображеннями, і фото, і якісь статуетки, книжки... Так от, коли я вивчила вовчиць, мені стало неймовірно багато в них подобатися! Як вибудовується їх вовча спільнота, стосунки між вовчицею і вовком, як вони зберігають вірність і піклуються про вовченят. Тож, мабуть, серед звірів мені таки більше до вподоби вовки. А от у кабана є така хороша риса: він дужє наполегливий. Не знаю, чи вона притаманна мені, але хотілося б, аби цього у характері було якнайбільше.
А загалом щодо госкопів, то у мене повний збіг із Франсуазою Саган :) Обидві ми – Близнюки, Кабани, ще й день народження в один день – 21 червня!
2.Хтось із відомих сказав:
які очі, такий світ. Якими очима ви дивитеся на світ?
Вдовиченко -"оптиміст":
– Я людина оптимістичного складу. Навіть, якщо маю якісь особистісні проблеми, але однаково зранку виходжу на вулицю і невідомо звідки виникає хороший настрій. І, зрозуміло, що я не тягнутиму отой негатив, сірість у свої тексти, аби пригнічувати читача. Тому у книжках перевано світлі, позитивні моменти. Щоправда, читати я люблю і смурні романи. Єдине, чого не пробачаю письменникові, то це якщо він зверхньо ставиться до людей.Це непритаманне мені і не розумію цього у письменниках... І прикольне, комедійне люболю... І Іздрика, і Жадана. Розумію, чому у конкурсі ББС переміг. Бо він дуже сучасний...
Іванцова – "зелений світ":
– Я дивлюся на світ зеленими очима. І бачу його у зелених кольорах, бо це колір сподівань. Якщо ходитимеш нидітимешся, то й навколо все видаватиметься поганим, і тобі так буде... Люди, тримаймося, все буде добре!
А ще під час зустрічі у
книгарні Є я почула, як Галина Вдовиченко та Міла Іванцова розповіли про…
…ЧОЛОВІКІВ-ЧИТАЧІВ
Г. Вдовчиенко:
– Щодо роману "Тамдевін", то до мене підійшов один із членів журі "Коронації слова" й сказав, мовляв, думав, що текст писав чоловік. І, наскільки мені відомо, то більше читачів цього роману саме чоловіки. Бо там – вовча тема. Однак, набільш пам’ятні відгуки від чоловіків бережу щодо направду жіночого роману "Пів'"яблука. Приміром, отакий: "Галино, я і раніше любив свою држину, а тепер полюбив її ще більше…"
М.Іванцова:
– Якось один мужчина підійшов і каже, що "Родовий відмінок" прочитала прочитали теща, дружина, донька і всі так перейнялися подіями, що навіть поплакали над книжкою. Тож і я прочитав, і також взяло за душу... А ще говорили й таке, що ми-то думали, що жінкам народжувати складно, але не настільки!.. Гадаю, чоловікам не завадить почитати цей твір і розібратися у нашій психології…
…НАЗВИ ЇХ РОМАНІВ
Г.Вдовиченко:
– «Пів’яблука», бо там бо там про давнє яблуко майстра Пінзля, що вклав у цю річ усю свою майстерність. Яблуко розламується і починає діяти на людину: у неї збуваються мрії… Чому "пів"? Бо зробимо пів справи і зупиняємося, пів життя проживемо і виникає розгубленість та бажання щось змінити, та й пошук половинки, яка часто може розтягнутися на все життя...
"Тамдевін" спершу назвала «Замок Гербуртів», бо саме там відбуваються події. Але змінити назву підказала Елеонора Сімонова, щоб читачі не сприймали твір, як історичний. «Тамдевін», бо героїня, успішна художниця, родом зі Львова, яка проживає у Петербурзі, повернувшись додому з Карпат, називає картину українською "Тамдевін", яку не розуміє її оточення, думаючи, що це якісь ліки. А для неї це – її кохання...
Роман "Хто такий Ігор?" почався із цього питання. Відтак почала думати, а якби була така жінка, яка чомусь мала б особливе ставлення до цього імені?.А Ігорів поруч не було б... От і "пішло-пішло"…
М.Іванцова:
– " Родовий відмінок" починався з повісті із російськомовною назвою "Роддом". А український переклад – не влучний для назви роману. Тому робоча була «Світ тримається на…» Ще одна, робоча, «Терпи! Тужся...» Сказали – непристойна. Уже й друкували роман, і навіть обкладинку робили, а назви не було. Ірен Роздобутько порадила, що можна вибрати й геть непричетну до тексту назву. То виник, було, й такий заголовок, як "Помирає навіть тамагочі." А тоді бац, – і з'явився "Родовий відмінок", що тягне за собою поняття роду, родини…
А назва "Вітражі" наснилася подрузі. Мовляв, побачила у сні Франсуазу Саган, одну з героїнь роману, і вона сказала, щоб цей роман назвали "Вітражі". Бо життя складене з маленьких різнокольорових скелець. Ну, що я мала чинити проти самої Саган?:)
PS. Зустріч у книгарні Є модерувала завжди красива й вишукана Лариса Денисенко.
