Марія Матіос: "Немає страшнішої і точнішої зброї понад слово"

 У київській Книгарні Є відбулася презентація нової книжки відомої української письменниці, лауреата Національної  премії імені Тараса Шевченка Марії МАТІОС – повісті «Армагедон уже відбувся», що побачила світ у Літературній аґенції «Піраміда». Лише на ста сторінках твору літераторка «мінімумом слів, відлущивши зайве», роздумує над сенсом життя, повідує про «дантові кола» однієї людини – Івана Олексюка, що попри гріховний вчинок у далекій молодості, найбільше хотів жити… А як живемо ми? Це ліпше бачить Марія Матіос, бо, як відомо, вона дуже уважна до життя.  Ось що сказала письменниця – про…

…нову повість: «ЦЕ ІСТОРІЯ ВИРОДЖЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ, А, ОТЖЕ, СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ»

 Колись я хотіла бути адвокатом. Гадаю, добрим була б адвокатом, совісним. Може, якби більше саме таких, то багатьом нині жилося б по-іншому. А захищати треба кожного з нас. Гадаю, письменник – це якраз травник, хірург, священик, духівник, але насамперед адвокат. Бо в цій книзі, у цьому «армагедоні», що відбувся і досі триває, я є адвокатом людини, яка мені несимпатична. Я дуже не любила цього Івана. А таких – багато, і це середньо-життєва трагедія. Однак, кожен має своє алібі і свою правду. І я його доти не сприймала, доки не почала розуміти. Думаю, у житті кожна людина хотіла б, аби її хтось зрозумів. В кожної людини є стільки правди: не виказаної, затаєної, що в ній годі зізнатися навіть собі... І людина чекає того, хто став би її адвокатом, причому – не найманим, безкоштовним. Такі письменники, як я, і є адвокатами своїх персонажів. Бо, про що ця книга?

Вона дуже густа. На ста сторінках, мінімальними засобами, мінімумом слів у ній уміщено драму. Себто я хотіла відлущити зайве, але сказати усе про це життя. Це історія виродження моральних понять, людської, а відтак суспільної моралі. Я досліджувала оту Вавилонську вежу втрати моральних орієнтирів, бо ця історія – невигадана, вона з життя і насправді ще страшніша. Я не шукаю навмисних страшилок і жахіть, і не винна, що уважно живу. Отож, на сантиметрі тексту я концентрую стільки болю, страждання та роздумів про сенс життя. Хто не думав над тим, що все, що відбувається з нами, повернеться до нас у майбутньому, не читайте цієї книги. Якби люди жили саме так, то й смак життя був би інший. Бо дуже гіркий смак історії життя кожного з нас. Втім, я завше пишу, що честь – понад усе. І навіть для негідника.

…причини написання: «ЩОБ ЛЮДИ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ВАРВАРСТВО – ТО НЕДОБРЕ»

 Письменник не має місії, він не повинен учити. Я розказую, показую, а ви вибирайте: цікаво, чи ні, актуально, чи ще ні. Я просто хочу, щоб мене почули, і змусити замислитися, і сподіватися, що поцілиш у саме серце, щоб люди здригнулися не від страху, а від того, що так буває і таке може трапитися з кожним із нас. І ми маємо жити якось так, щоб жити довше. Я би дуже хотіла, щоб люди були добрими одне до одного, чутливими, уважними, не шарпані ненавистю, злобою, думали про наслідки своїх дій… А саме письменники – не фанерні. Їх слово – натуральне. Як то зробити так, аби це натуральне мало попит? Як то зробити так, щоб оця суспільна температура, яка зашкалює, знизилася? Щоб якось дати людям спокою, бо вони народжуються не для того, щоб з кимось боротися, мітингувати, шляк трафляти…

Якось я натрапила на слова румунського генерала Антонеску, мовляв, мені байдуже, що ми ввійдемо в історію варварами, якщо треба – стріляйте. Мені видається, що і в нас «Отченаш» не знають, а варварами стають. І як то зробити так, щоб більше людей подумало, що варварство то недобре?

…письменництво загалом: «МИ НАВІТЬ НЕ РОЗУМІЄМО, ЯКІ БАГАТІ В ЛІТЕРАТУРІ»

 Іноді я боюся, що завдаю травми тим, хто подеколи, чи й дуже часто читає мої твори. Але є різні письменники і, дяка Богу, ми маємо книжки на будь-який смак і вибір. Ми навіть не розуміємо, які в українській літературі багаті! Просто немає тих прожекторів, які б це добре висвічували.

І я не раз думаю: у мене – катування словом чи лікування? Адже маю не комп’ютерну мишку, а скальпель. Бо дію, як хірург, що мусить зробити розтин, бо він допоможе. Може я наївна людина, перебільшую значення слова, але знаю, що нема страшнішої, сильнішої і точнішої зброї, попри всі найновітніші технології, понад слово. Тому воно багато кому незручне… Якби ми трималися за руки, чи за плечі і були май більше згуртовані, як кажуть у нас на Буковині, то, може, не дозволили б мати те, що дозволили мати. Бо коли кажуть: «Маємо те, що маємо», – то це неправильно. Маємо те, що дозволили мати.

…Окрім новинки "Армагедон уже відбувся", Марія Матіос розповіла про ще дві новинки, які вийшли у «Піраміді». Це величенька книга «Вибране», куди увійшли найкращі твори письменниці «Солодка Даруся», «Нація», «Майже ніколи не навпаки». А також «жахлива історія», пов’язана з переслідуваннями письменниці нинішніми правниками і владцями під назвою: «Хроніка державного самашествія або Державна ода фалосу». Інші новини пов’язані з закордонними виданнями: англійською мовою вийшли «Солодка Даруся» та «Москалиця. Мама Маріца, дружина Христофора Колумба».