Африканський українець Дмитро ЯЦЮК: «У Мозамбіку найбільше бракує сала, гречки та зефіру»
Журналіст і блогер, викладач туристичних спеціальностей Дмитро Яцюк ось уже двадцятий рік живе на південному сході Африки – у місті Мапуту, столиці Мозамбіку. За ці роки білий чоловік навчився ладнати з чорношкірими містянами, згуртував там українську громаду, адже в Мозамбіку проживає близько ста п’ятдесяти змішаних родин, у яких дружина – українка, чоловік – африканець. Там Дмитро одружився з португалкою Марією Кандідою, яка перейняла українські традиції і тепер залюбки смакує варениками й носить вишиванку.
СЛОНИ ДЕСЯТИЛІТТЯМИ ПАМ’ЯТАЮТЬ ЛЮДСЬКІ ЗЛОДІЯННЯ
Дмитро із братом переїхали до Мозамбіку через чотири роки після того, як там обжилася їхня мама, пані Людмила Словохотова. Коли навчалася на факультеті права Київського університету ім. Шевченка, вона закохалася в африканського студента. З ним і переїхала до Чорного континенту. То був 1988 рік. Пані Людмила стала викладати право, відтак влаштувалася прокурором у столиці Мапуту. Відтоді українка зробила блискучу кар’єру: нині вона є головним прокурором республіки Мозамбік. Син Дмитро, полишивши журналістику в Києві, провчився в Африці на туристичному факультеті, тепер викладає у школах та інституті предмети, пов’язані з туризмом.
– Окрім того я стараюся згуртувати там українську громаду, організував фан-клуб київського «Динамо», – каже Дмитро. – А ще допомагаю українцям знаходити своїх родичів. Нещодавно дівчині, яку батько забрав з собою у Мозамбік, допоміг знайти українку-матір, яка була на заробітках в Італії і не бачилася з донькою двадцять років!
Зі слів Дмитра Яцюка, Мозамбік не є такою дивною країною, як може видаватися. Мовляв, це друга за величиною країна після сусідньої Південно-Африканської Республіки, має 2,5 тисячі кілометрів берегової лінії, а, як відомо, пляжі там придатні для купання усі 365 днів на рік!
– Нині у Мозамбіку літо, – дивує розповідач. – У грудні, січні, лютому температура сягає до +35-39 градусів. А зима – це травень-червень, коли поділка термометра вказує на +25 удень, і +15-12 уночі. Цьогоріч у Мапуту була найхолодніша за останні п’ятдесят років зима: температура впала до позначки +5 градусів… Проте туристів у нас не бракує, бо подивитися є на що. Маємо острів, на якому зупиняються усі міжнародні зірки. Були Бред Пітт з Анджеліною Джолі, іспанський принц, футболіст Кріштіану Роналду… Себто там стоїть усього п’ять чи шість бунгало, що вартують по 750 доларів на ніч! Але не менш привабливим місцем для відпочинку є остів за 40 км від Мапуту, де відпочинок з усіма вигодами коштує 250 доларів за ніч. Є і дивовижний пляж Санта Марія, де можна розкинути власний намет, і за метр від берега чудуватися з величезних черепах, дивовижних риб… Акул боятися не варто: за останні двадцять років не було зареєстровано жодного нападу на туриста. На острові є цікаві музеї, палац і парк, де мешкають вельми оригінальні слони. Відомо, що з 1977 по 1992 роки у Мозамбіку тривала громадянська війна. Бійці вбивали тварин, аби мати їжу, а от слонів – заради бивнів. І тоді вижили лише ті слони, які бивнів не мали. Тож нині ті хоботні, що вижили, не хочуть мати нічого спільного з тими, які мають бивні. Бо у слонів є генетична пам'ять, і вони добре закарбували, як із ними чинили люди. З Південно-Африканської Республіки, де є величезний Крюгер-парк, що завбільшки з Київську область (20 тисяч квадратних кілометрів), привозять багато слонів, але місцеві спаровуватися з ними не хочуть.
«ПРЕЗИДЕНТ МОЗАМБІКУ НАВЧАВСЯ …ПІД СІМФЕРОПОЛЕМ»
Офіційна мова у Мозамбіку португальська, але багато людей там розмовляють і англійською. Цікаво, що на гербі Мозамбіку зображено автомат Калашникова. Дмитро каже, що кілька років тому в країні відбувалися дебати: дехто вимагав забрати радянський автомат із герба. Але пан президент Армандо Гебуза, який у 1960-х роках навчався в українській школі під Сімферополем, наголосив, це наша історія.
Розповідаючи про Мозамбік, Дмитро не оминає цікавих для туристів сусідніх із Мозамбіком країн Свазіленду та ПАР. Остання славиться знаною ще з дитячого мультика річкою Лімпопо, Столовою горою, яка скидається на справжнісінький стіл, що заввишки у тисячу метрів, та Крюгер-парком, якого населяють тисячі леопардів, косуль, носорогів, жираф та слонів. Є тут і музей-тюрма, де сидів перший чорношкірий президент ПАР Нельсон Мандела.
А от маленьке африканське королівство Свазіленд, яке має лише два міста і затиснуте між Мозамбіком та ПАР, славиться на весь світ святом Умхланга, що його ще називають Танець очеретини. Воно відбувається раз на рік, у серпні або вересні. Тоді всі незаймані дівчата королівства (близько 70 тисяч!), вбрані лише у спіднички, з голими персами танцюють перед королевою-матір’ю, дружиною короля. А їхній син, молодий король, має право обрати собі чергову дружину.
– Цей король полігамний, себто щороку може обирати собі нову дружину, – роз’яснює Дмитро Яцюк. – Але маючи їх із чотирнадцять, намагається не вичерпувати цілком державну казну, бо кожній дружині мусить побудувати хату, подарувати мерседеса… Цікаво, що кілька років тому на святі з’являлися уже й білі дівчата.
Як не дивно, але начальник Королівського протоколу Фелізве Дляміні, який контролює щоденний робочий графік короля Свазіленду Мсваті III, навчався у Києві, в університеті Шевченка. Він одружений з українкою Оленою Дляміні, має трьох синів, старшого назвав Тарасом на честь вишу, де студіював міжнародні відносини. Олена Дляміні є хазяйкою приватної фірми «Рамашка», що спеціалізується на архітектурі та дизайні інтер’єрів.
– Якщо українська громада у Мозамбіку налічує 400-500 людей, то у Свазіленді – 6, – посміхається Дмитро. – Двоє дорослих та четверо дітей, троє з яких є афроукраїнцями. Можливо, тому Свазіленд – єдина африканська країна, куди українцям не потрібна віза.
***
Дмитро з португалкою Марією Кандідою жили на сусідніх вулицях, почали зустрічатися. Уже шість років, як живуть разом і майже рік, як одружилися. Марія наразі домогосподарка, що дає можливість завше бути поруч із чоловіком, подорожувати світом, а надто – Україною, яку подружжя Яцюків надзвичайно любить!
– Ми з дружиною відзначаємо українські свята, святимо паску, шануємо Різдво, – ділиться Дмитро. – Обоє носимо вишиванки, дружина має їх уже кілька. Смакуємо українським борщем, який найліпше готує мама, варениками, які дружина хоч не ліпить, але залюбки споживає. І сало вона їсть, і горілку п’є… Хоч я народився у Латвії, але саме Україну вважаю своєю батьківщиною, тож ніколи не стану африканцем. До того ж у Мозамбіку мені вельми бракує сала, гречки та зефіру, тому заради цих продуктів стараюся якнайчастіше приїжджати в Україну.
На запитання, як вдається не забути українську мову, якою чудово спілкується, Дмитро відповів:
– Та хіба таке можливо?! Небагато важче забути, ніж пам’ятати.
Жанна КУЯВА, Київ
ПОРАДИ УКРАЇНСЬКИМ МАНДРІВНИКАМ ВІД ДМИТРА ЯЦЮКА
Якщо ти намірився поїхати до Мозамбіку…
…ніколи не кажи африканцю, що він чорний;
…мандруй із відкритим світосприйняттям, не вважай, що те, що ти знаєш про Україну та світ – істина;
…будь відкритим до нового, сприймай нове, як нормальне, а не щось чудернацьке, бо дуже часто те, що ми сприймаємо нормально, є чудернацьким для людей;
...посмакуй приготованим тамтешніми кухарями крокодилом, він дешево коштує, м'ясо страуса та бегемота, яке нагадує високоякісну яловичину.